Херсонщина: край, де навіть море зробили руками

Херсонська область — це південь України на нижньому Дніпрі, затиснутий між Чорним і Азовським морями, де майже кожне «природне диво» насправді витвір людських рук: пустелю розігнали вівці, єдиний у Європі цілинний степ хтось свідомо врятував від плуга, а ціле море збудували й знищили за одне життя. Головний парадокс краю оголила війна — підрив Каховської ГЕС спустив рукотворне море й показав на його дні затоплену колись козацьку колиску, Великий Луг.

Почнемо з того, чого більше немає.

О третій ночі 6 червня 2023 року на Каховській ГЕС пролунав вибух. За кілька днів найбільше штучне море півдня України перестало існувати. Вода ринула вниз по Дніпру, затопила близько 600 квадратних кілометрів, у самому Херсоні піднялася більш ніж на п'ять метрів — і зійшла, лишивши по собі кілометри дна під шаром мулу.

Усі чекали пустелі. Марсіанський пейзаж, сухий пил, курні бурі — саме так це виглядало влітку 2023-го. Сталося інше. Насіння верби, що плавало на воді в мить підриву, осіло в мулі й проросло. Через три роки на дні колишнього моря піднявся молодий тополево-вербовий ліс — подекуди дерева витягнулися на п'ять-сім метрів. Разом із водою зник, а потім проступив Великий Луг: історична заплава нижнього Дніпра, колиска запорозького козацтва, яку затопили ще в 1950-х, коли будували цю саму греблю.

Щоб зрозуміти, чому ця історія описує весь край, треба поставити дитяче за простотою питання. Звідки тут узагалі море?

Що таке Херсонщина і чому її не звести до кавунів?

Область лежить на самому півдні України, там, де Дніпро добігає кінця й впадає в Чорне море через широкий лиман. Це одна з небагатьох областей, що дивиться одразу на два моря — Чорне й Азовське. Її центр, Херсон, імперія збудувала з нуля наприкінці XVIII століття — під флот, під зерновий експорт, під ідею. Навколо — степ, пісок, вода й посуха. І кожна з цих стихій тут приборкана людською рукою.

Стереотип про Херсонщину простий: степ, баштани, море, санаторії. Слабке місце стереотипу в тому, що майже кожен його «природний» складник зробила людина. Пустелю Олешківських пісків розігнав перевипас овець. Цілинний степ Асканії вцілів лише тому, що конкретна людина вивела його з обігу й наказала не чіпати. Каховське море, яке поїло зрошенням увесь сухий південь, теж збудували — і воно щезло за ніч.

Тому найчесніше дивитися на цей край через воду й через рукотворність. Як тут століттями переробляли природу під себе — і як війна цю переробку обірвала.

Ключові факти про область:

• Географія. Нижній Дніпро, вихід до Чорного й Азовського морів; площа — 28 461 км² за даними порталу «Децентралізація».
• Центр. Херсон, заснований 1778 року; деокупований 11 листопада 2022 року, живе під постійними обстрілами.
• Три рекорди. Єдиний у Європі цілинний степ (Асканія-Нова), найбільший піщаний масив Європи (Олешківські піски), найбільший острів України (Джарилгач).
• Аграрне серце. До війни — найбільша в Україні площа орних земель, близько 2 мільйонів гектарів.
• Лінія розрізу. Від 2022 року область розсічена фронтом по Дніпру; лівобережжя окуповане.

Хто насправді заснував Херсон — Потьомкін чи міф?

Херсон — імперський проєкт у чистому вигляді. 1778 року указом Катерини II тут заклали фортецю, адміралтейство й місто під базу Чорноморського флоту. Перший корабель зійшов зі стапелів 1783-го. Фортецю будував Іван Ганнібал — двоюрідний дід Пушкіна.

Засновником звикли називати Григорія Потьомкіна. Ця роль роздута пізнішою імперською пропагандою. Топонім «Херсон» жив ще до 1778 року: існувала Херсонська провінція (1764) і Херсонський пікінерський полк (1776). Назву місту дали на честь давньогрецького Херсонеса в Криму, у межах «грецького проєкту» Катерини.

З пам'яттю про князя далі коїлося дивне. Ще 1917 року більшовики накрили його херсонський монумент брезентом — за що містяни прозвали пам'ятник «херсонським привидом». А 2022-го, відступаючи, російські війська вивезли з міста і сам пам'ятник, і прах Потьомкіна.

Та історія Херсонщини глибша за імперську дату заснування. Задовго до Катерини степ тут пам'ятав інших господарів.

Що було на цих землях до імперії?

Скіфи під парком. На місці Херсонської фортеці, де тепер один із центральних парків, знайшли скіфське поховання IV-III століть до нашої ери. Кургани й кочовики жили тут задовго до першого писемного імені.

Морські ворота Русі. У XI-XIII століттях у пониззі Дніпра існувало Олешшя — місто-порт під контролем київських князів, «морські ворота» Русі. Де саме воно стояло, історики досі сперечаються. Але назва пережила саме місто: від «Олешшя» пішли Олешки — те місто, що за радянських часів звалося Цюрупинськом і повернуло історичну назву 2016 року.

Січ, якій хан заборонив мурувати стіни. 1709 року царські війська зруйнували Чортомлицьку Січ. Частина запорожців відійшла на південь, під владу кримського хана — так постала Олешківська Січ (1711-1728), в урочищі Олешки, просто навпроти майбутнього Херсона. Заснували її козаки на чолі з отаманом Якимом Богушем. Кошового Костя Гордієнка, з яким заснування часто плутають, тоді ще не було — він приєднався пізніше. Хан заборонив мурувати укріплення й тримати гармати. Церкву Покрови козаки склали з очерету, а замість даху напнули тканину. Сімнадцять років ця Січ протрималася на чужій землі.

Яку ціну заплатив степ за радянське «море»?

У XX столітті степ узялися підкорювати остаточно. У 1950-х звели Каховську ГЕС і водосховище — і затопили Великий Луг, аби дати півдню воду й струм. Водосховище стало серцем зрошення. Завдяки йому Херсонщина зробилася головною житницею й баштаном країни. Ціну — затоплену козацьку заплаву — тоді ніхто не рахував.

Її згадають лише через сім десятиліть. Коли вода піде.

Що зараз росте на дні Каховського моря?

Про те, що діється на місці водосховища, найкраще говорять не путівники, а науковці. І говорять вони по-різному.

Біолог Павло Олійник, який працює на цій території, описував простим порівнянням: там, де два роки тому стояла вода, тепер густий вербовий ліс вище людського зросту, а окремі дерева дотягуються до п'яти метрів. Кількість видів рослин, за його словами, ще зростатиме — екосистема лише стабілізується. Цифри це підтверджують: якщо у червні 2023 року дослідники фіксували 11 видів рослин, то до 2025-го їх стало понад 300.

Але чи це «повернення» Великого Лугу? Академік Яків Дідух, завідувач відділу геоботаніки Інституту ботаніки НАН України, стриманий:

«Відновлення до початкового стану в природі неможливе. Того первинного Великого Лугу не буде — рельєф там уже зовсім інший, сформувалися нові ґрунти».

Ця обережність важлива. Спокуса сказати «козацька колиска воскресла» велика — і фальшива. Те, що росте на дні, не старий Луг, а нова система, яка лише обрисами схожа на нього. Еколог Максим Сорока формулює це різкіше: йдеться не про відродження старого ландшафту, а про народження нової природної системи, що поєднує заплавний ліс, болота й степові ділянки.

Під цим молодим лісом ховається те, про що згадують рідше: тонни важких металів, які десятиліттями осідали на дні водосховища. Британська Guardian назвала процес на місці Каховського моря рідкісним прикладом спонтанного відродження великої річкової екосистеми. Обидві правди живуть поруч — і рідкісне відродження, і отруєний ґрунт під ним.

Суть не в тому, що природа «все виправила». А в тому, як швидко вона переписує зроблене людиною. Море будували роками. Ліс на його дні виріс за три.

Які місця пояснюють Херсонщину найкраще?

Асканія-Нова. Єдина в Європі ділянка типчаково-ковилового степу, якого ніколи не торкався плуг. 1898 року Фрідріх Фальц-Фейн вивів її з господарського обігу — і вберіг те, чого на континенті більше ніде не лишилося. Державний заповідний статус місцевість отримала 1921 року. Тут урятували коней Пржевальського, коли тим загрожувало повне вимирання. Асканія — не декорація, а найточніша ілюстрація головного: степ уцілів не сам, а тому, що людина вирішила його не чіпати.

Олешківські піски. Найбільший піщаний масив Європи — понад 160 тисяч гектарів; національний парк у його межах займає 11 671 гектар за Указом Президента №221/2010. Пустелею його звуть умовно: за опадами це радше напівпустеля. Улітку пісок розжарюється до сімдесяти градусів, і гарячі висхідні потоки розганяють дощові хмари — тому дощів тут менше, ніж за Дніпром, у Херсоні. Головне не екзотика, а походження. Пустелю значною мірою зробив перевипас овець у XIX столітті: отари вибили траву, звільнили пісок, а вітер довершив справу.

Джарилгач. Найбільший острів країни — довга безлюдна коса між морем і затокою. До війни сюди їхали по рідкісне відчуття справжнього безлюддя. Після 2022-го острів окупований, доступу немає, а частину заповідної зони випалили пожежі.

Дно Каховського моря. Місце, де сходяться всі лінії. Тут було водосховище, його підірвали, вода пішла — і оголила заплаву, на якій виріс ліс. Водночас найбільша екологічна катастрофа краю й найнесподіваніший його сюжет.

Херсон. Місто-порт, збудоване як проєкт. Набережна, залишки фортеці, пам'ятник першим корабелам «Фрегат» — обличчя міста, яке тепер живе на лінії фронту.

Олешки. Мале місто з довгою пам'яттю: тут стояла Січ, тут починав Микола Куліш, звідси тягнеться назва аж від Олешшя.

Які легенди Херсонщини правдиві, а які вигадані?

З легендами тут варто бути обережним. Більшість тих, що гуляють мережею, — передруки кількох вторинних текстів без жодного первинного фольклорного запису. Тому найцінніші не привиди, а історії з фактичним ядром.

Козацький слід під Білозеркою (краєзнавча гіпотеза). Херсонський краєзнавець Андрій Лопушинський зібрав сліди, які натякають на козацьке поселення поблизу Білозерки ще до заснування Херсона: острів, що на картах XIX століття звався Запорозьким, дари козаків міським соборам, перекази селян-нащадків. Безперервність поселення документально не доведена, тож це саме гіпотеза. Але гіпотеза цінна: вона показує українське коріння там, де імперія воліла бачити лише «своє» місто.

Пустеля з овець, а не з метеорита (спростування міфу). Туристична версія пояснює Олешківські піски падінням велетенського метеорита. Науковці її відкидають: масив намела вітрова ерозія після того, як перевипас знищив трав'яний покрив. Спростування тут цікавіше за легенду.

Джарилгач, намитий богинею (літературний переказ). Гарна історія розповідає, що острів насипала Артеміда, сиплячи пісок під ноги жриці Іфігенії, яка тікала до моря. Це пізній переказ на античному матеріалі, а не автентичний фольклор. Історично Джарилгач — намивний острів, назву якого фіксують карти кінця XVIII століття.

Лемурійське озеро (легенда й факт поруч). Рожеве солоне озеро на Сиваші місцеві пояснюють то залишком давнього «Лемурійського моря», то воронкою від аварії літака 1969 року. Насправді колір дає солелюбна водорість, а сіль тут така густа, що потонути неможливо.

Через яких людей найкраще видно цей край?

Херсонщину найточніше читати через кількох людей, і перший — Фрідріх Фальц-Фейн. Без нього не було б Асканії. За родинним переказом, який підтверджують і архівні матеріали, усе почалося з вольєра для співочих пташок: батько подарував його одинадцятирічному Фрідріху за успішний вступ до гімназії. З того вольєра виросли зоопарк, дендропарк і зрештою заповідний степ. Через Фальц-Фейна видно рідкісну для цих земель рису — тут природу зберігали так само свідомо, як деінде винищували.

Микола Куліш — інший ключ, трагічніший. Драматург Розстріляного Відродження, автор «Мини Мазайла» й «Патетичної сонати», народився в Чаплинці, а творчо зростав в Олешках, де очолював місцеву раду й «Просвіту». Розстріляний 1937 року в Сандармосі. Південний степ, який звикли уявляти суто аграрним, дав українській літературі одну з найгостріших її постатей.

Поруч — Яким Богуш, перший кошовий Олешківської Січі, з якого починається козацька доба цих земель у вигнанні. І Давид Бурлюк, «батько футуризму», що формувався в селі Чорнянка: несподівана лінія від херсонського степу до європейського авангарду. Із сучасників варто назвати двох: краєзнавця Андрія Лопушинського, чиї пошуки повертають Херсону український шар, і академіка Якова Дідуха, чий тверезий голос не дає перетворити історію Великого Лугу на казку.

Який на смак і на характер цей степовий край?

Херсонщина складалася на перехресті. Німці-колоністи — сама Асканія носить ім'я німецького маєтку колишніх власників. Грецькі, єврейські, українські громади Херсона. Степова Таврія формувалася строкатою, і це чути досі.

Найвпізнаваніший знак краю — баштан. Херсонський кавун давно переріс роль товару й став маркером півдня. А «смак херсонського літа» місцеві описують без кулінарної пишноти: кавун із хлібом, рибна юшка з дніпровської та лиманної риби, «синенькі» з часником. За цими простими наїдками — цілий уклад, побудований на воді: рибальство на Дніпрі, лиманах і морі. Саме його підрив ГЕС підкосив найдужче.

Літературно край тримається на іменах Куліша, Дніпрової Чайки, Миколи Братана й на альманасі «Степ». Козацька спадщина — Олешківська Січ, Великий Луг — лишається радше пам'яттю, ніж місцем, куди можна приїхати. Надто зараз, коли більшість цих точок недоступна.

Три пейзажі в одній області: як це можливо?

Три природні обличчя цієї землі наче й не мають бути в одному краї. Рівний безкраїй степ Асканії з ковилою, дикими кіньми, антилопами. Дюни й бархани Олешківських пісків, помережані острівцями сосон, якими намагалися спинити пустелю. І море — точніше, два моря, з косами, лиманами, солоними озерами Сивашу, що набувають рожевого відтінку.

Природа тут завжди диктувала спосіб життя, а спосіб життя перекроював природу. Сухий степ вимагав зрошення — його дало водосховище. Пісок наступав — його спиняли лісосмугами. Море давало курорти й рибу. Тепер, без водосховища, край стоїть перед новими загрозами: опустеленням, посухами, деградацією ґрунтів, втратою гарантованого запасу прісної води. І водночас — перед природним експериментом на дні колишнього моря, якого ніхто не планував.

Як живе Херсонщина під час війни?

Сьогоднішню Херсонщину визначає війна, але не вичерпує.

Херсон живе під щоденними обстрілами. З 2024 року російська армія практикує тут полювання на цивільних за допомогою дронів — те, що дістало моторошну назву «сафарі на людей». Місто, звільнене наприкінці 2022-го, лишається однією з найгарячіших точок фронту, за якихось 1,8 кілометра від ворожих позицій на лівому березі. Частина довоєнних мешканців виїхала. Багато хто повернувся й лишається — усупереч усьому.

Аграрії працюють далі. Тут навіть жнива проходять під атаками дронів. Втрата зрошення після підриву ГЕС ударила по краю, який до війни давав найбільшу в Україні площу орних земель. Наслідки фіксує наука: Херсонський державний аграрно-економічний університет веде дослідження про війну в аграрному регіоні, екологи документують зміни на дні водосховища.

Асканія-Нова лишається під окупацією. 2023 року росіяни перереєстрували заповідник у своєму реєстрі, прибравши з назви ім'я Фальц-Фейна. Персонал іще намагається доглядати колекції, але доля унікального степу під прямою загрозою.

І поряд із усім цим на дні Каховського моря росте ліс. Точнішого портрета сучасної Херсонщини годі шукати: край, де катастрофа й відродження йдуть в один і той самий час.

Що з цього можна побачити вже сьогодні?

Спершу чесно: значна частина того, заради чого варто їхати, зараз недоступна. Асканія, Олешківські піски, Джарилгач, лівобережні курорти — під окупацією або на лінії вогню. Тож нижче радше маршрут, який чекає, ніж маршрут на найближчі вихідні.

Хто їде по історію — починає з Херсона: центр, залишки фортеці, набережна з «Фрегатом», козацькі сліди міста й Олешки навпроти. Хто шукає природу — та сама трійця степ-пустеля-острів: Асканія, Олешківські піски, Джарилгач, а поряд рожеві озера Сивашу з Лемурійським. Для глибшої поїздки — Кінбурнська коса, фортеці пониззя, Хорли з історією Софії Фальц-Фейн, засновниці порту, товаришки художників і письменників, убитої там у революційному вирі.

А місце, яке варто побачити саме зараз, поки триває процес, — дно колишнього водосховища, де на очах народжується новий ландшафт. Коли ж край повернеться повністю, логічніше за все почати з Асканії. З того степу, з якого починається вся ця розмова про природу, зроблену руками.

FAQ: коротко про головне

Чому Олешківські піски називають пустелею? Через дюни, бархани й розжарений до сімдесяти градусів пісок. Але це радше напівпустеля, і виникла вона значною мірою через перевипас овець у XIX столітті, а не природним шляхом.

Що сталося з Каховською ГЕС і що зараз на її місці? 6 червня 2023 року росіяни підірвали греблю; затоплення охопило близько 600 км² — найбільша техногенна катастрофа незалежної України. За три роки на оголеному дні виріс молодий заплавний ліс, кількість видів рослин зросла з 11 до понад 300. Науковці наголошують: це не старий Великий Луг, а нова екосистема.

Хто заснував Асканію-Нову і чому вона унікальна? Фрідріх Фальц-Фейн, який 1898 року вивів ділянку степу з господарського обігу. Це єдина в Європі ділянка типчаково-ковилового степу, якого ніколи не торкався плуг; тут урятували коней Пржевальського.

Що часто неправильно розуміють про Херсонщину? Що її «природні дива» суто природні. Насправді і пустеля, і збережений степ, і колишнє море — значною мірою наслідок людських рішень.

Посилання до тем статті

Матеріали для подальшого читання. Посилання відкриваються в новій вкладці.

• Біосферний заповідник «Асканія-Нова»
• Олешківські піски — природно-заповідний фонд України