Хмельницька область: чому край назвали іменем гетьмана, який тут не бував

Хмельницька область — це серцевина історичного Поділля, названа 1954 року на честь Богдана Хмельницького, який у своєму «іменному» місті ніколи не був. За цією радянською вивіскою ховається інше: місто на камені Кам'янець-Подільський, світова колиця хасидизму Меджибіж і пасмо гір, що колись були морським рифом.

Тут майже за кожним фактом стоїть легенда. І вона сперечається з документом.

Що це за область і де вона розташована?

Регіон лежить на заході центральної України. Це історичне Поділля — з волинською північчю на додачу. Адміністративний центр — Хмельницький. Але справжня столиця краю, його історичне серце, — не він.

Це Кам'янець-Подільський. Місто на скелястому острові в петлі каньйону Смотрича, одне з «Семи чудес України».

Кілька опорних цифр, без яких картина не складається:

• Площа — 20 645 км². Це приблизно 3,4% території країни; за розміром область посідає одне з останніх місць серед українських регіонів.
• Три райони, шістдесят громад. Хмельницький, Кам'янець-Подільський і Шепетівський — така структура склалася після реформи 2020 року, коли районів стало три замість колишніх двадцяти.
• Сусіди — п'ять областей. Рівненська, Житомирська, Вінницька, Чернівецька, Тернопільська.
• Населення — близько 1,2 мільйона. Це довоєнна оцінка (усі точні цифри після 2001 року — оцінкові, перепису не було). Після 2022-го структура різко змінилася через приплив переселенців.

Чому область і місто носять ім'я Хмельницького?

Коротка відповідь: через ювілей і політику. Довша — цікавіша.

Місто Хмельницький дістало сучасне ім'я 16 січня 1954 року. До того воно було Проскуровом. А ще раніше, до 1795-го, — Плоскировом; перша письмова згадка про поселення сягає 1431 року. Область перейменували тим самим указом того самого дня: доти вона звалася Кам'янець-Подільською.

Приводом стало 300-річчя Переяславської ради. Радянська влада шукала обласний центр, якому можна присвоїти ім'я гетьмана, і вибір упав на Проскурів.

І тут криється парадокс, який пояснює край краще за будь-яку туристичну брошуру. Богдан Хмельницький у цьому місті ніколи не бував. Поблизу, під Пилявцями, він 1648 року здобув одну з ключових перемог Національно-визвольної війни — і цього виявилося достатньо, щоб через три століття «прив'язати» його ім'я до Проскурова.

Є ще одна деталь, яка добиває офіційну логіку. З 1941 по 1954 рік — тринадцять років поспіль — область і її центр носили різні назви. Центр іще 1941-го перенесли з Кам'янця до Проскурова, а сама область лишалася «Кам'янець-Подільською» аж до перейменування. Назва тут завжди була справою політики. Не історії.

Хто насправді заснував Кам'янець-Подільський?

Тут документ і легенда розходяться — і обидва по-своєму праві.

Легенда каже: золоторогий олень. За переказом, який зберегли краєзнавчі праці, один із братів-князів Коріатовичів відстав на полюванні й побачив оленя із золотими рогами та срібними копитами. Звір показав князеві таємну дорогу на скелястий острів у петлі Смотрича. Там і заклали місто.

Документ каже: Коріатовичі й магдебургія. Історичне ядро цієї легенди цілком реальне. Литовсько-руські князі Коріатовичі правили Поділлям після 1362 року, коли Ольгерд розбив татар на Синіх Водах. А 1374 року вони надали Кам'янцю магдебурзьке право — грамотою, виданою, як прямо зазначено в самому тексті, «на замку».

Про сам вік міста досі сперечаються. Популярні тексти люблять «здревнити» Кам'янець аж до античності — мовляв, це та сама «Клепідава» чи «Петридава», яку начебто згадував ще Птолемей у ІІ столітті. Академічна наука до цих версій ставиться стримано: фахові видання, зокрема «Енциклопедія історії України», відносять дако-римську гіпотезу радше до аматорських. Найобґрунтованішою серед дослідників вважається літописна згадка під 1228 роком.

Олень — красивий. Але місто заснували не він, а князі та потреба в неприступній фортеці.

Чому Кам'янець називають «містом на камені»?

Бо це буквально так. Старе місто стоїть на кам'яному острові, який утворила річка Смотрич, зробивши майже замкнуту петлю. Довкола — каньйон зі схилами у кілька десятків метрів.

Природа зробила половину роботи за фортифікаторів. Ворог не міг ані підкопатися, ані підвести облогові машини — заважали прямовисні скелі. Тому Кам'янець століттями був містом-ключем, містом-щитом на межі з «диким полем».

Головне, що вражає й сьогодні:

• Історичний центр майже без XX століття. Стару частину міста забудова радянської доби майже не зачепила — рідкість для України.
• Костел із турецьким мінаретом. Після облоги 1672 року Кам'янець на 27 років відійшов до Османської імперії. Костел святих Петра і Павла тоді дістав мінарет. А коли місто повернулося до Речі Посполитої, мінарет не знесли — увінчали статуєю Богородиці. Дві релігії й три епохи в одній точці.
• Місто семи націй. На невеликому острові століттями співіснували українці, поляки, вірмени, євреї та інші громади. Польський, вірменський, руський квартали — це не метафора, а історична топографія.

Чому в село Меджибіж їдуть хасиди з усього світу?

Тому що тут похований чоловік, який заснував один із найвпливовіших рухів світового юдаїзму.

Меджибіж стоїть на злитті Південного Бугу й Бужка — звідси й назва, «межи Бугами». Народна етимологія любить тлумачити її як «між богами», але це радше гра слів, ніж наука: насправді йдеться про розташування між двома річками.

Селище тримається на двох стовпах.

Перший — Меджибізький замок. За білі мури його прозвали «Білим лебедем Поділля». Твердиня Синявських, форпост на перехресті Кучманського й Чорного шляхів, якими татари ходили в набіги.

Другий, важливіший для світу, — могила Баал Шем Това. Ісраель бен Еліезер, якого називали Баал Шем Тов (Володар доброго імені) або скорочено Бешт, оселився в Меджибожі близько 1740 року й прожив тут останні двадцять років життя. Помер 1760-го. Саме тут народився хасидизм — містична течія, що переросла Поділля й розійшлася світом.

Життя Бешта відоме більше з переказів, ніж з документів. Найдавніша збірка оповідей про нього, «Славослів'я Бешту» (1814), повна чудес: зцілень, спілкування з потойбіччям, телепатичного впливу на події. Історики користуються нею обережно — як джерелом до історії раннього хасидизму, а не як хронікою.

А екскурсоводи додають місцевий переказ. Нібито перед смертю Бешт спитав учнів, що вони оберуть — вогонь чи воду. Ті обрали вогонь. І коли цадик помер, у містечку сама спалахнула пожежа, яка вгамувалася лише тоді, коли його поховали. Це усна легенда, а не факт. Але вона показує, як за життя кількох поколінь довкола Бешта виріс справжній культ.

Чому Подільські Товтри — це «гори, що були морем»?

Бо вони справді ними були. Це не поетичне перебільшення, а геологія.

Товтри — рештки бар'єрного рифу давнього моря. Кам'яне пасмо, яке колись росло під водою, як живий корал. Ходити тут — це буквально ступати дном моря, якому понад п'ятнадцять мільйонів років. У вапняку трапляються скам'янілості морських істот, а на геостежках видно шари силурійських порід.

Національний природний парк «Подільські Товтри» — один із наймасштабніших в Україні:

• Близько 12,7% території області. Парк розкинувся на кількох районах і охоплює значну частину півдня Хмельниччини.
• Смотрицький каньйон. Вузька долина зі схилами до 50 метрів, прорізана річкою крізь вапняк. Найдоступніше з «геологічних чудес» краю.
• Печера «Атлантида». Геопам'ятка, унікальна для Європи, — для тих, хто заглиблюється в тему серйозно.

Природа області розколота навпіл. Південь — це Поділля з каньйонами Дністра й Товтрами. Північ рівнинніша, лісистіша, це вже історична Волинь із Малим Поліссям. Краєвид, у якому читається час.

Устим Кармалюк — народний месник чи звичайний розбійник?

Обидва образи існують. І правда — у зазорі між ними.

Устим Кармалюк (1787-1835) — ватажок селянського руху на Поділлі, якого раз за разом ув'язнювали в Кам'янецькій фортеці. Народна пам'ять зробила з нього «подільського Робіна Гуда»: месника, що відбирав у панів і роздавав біднякам.

Що підтверджено документально. Масштаб руху вражає: за понад два десятиліття боротьби загони Кармалюка здійснили близько тисячі нападів на поміщицькі маєтки, а в русі брали участь до 20 тисяч селян. Проти нього російська влада створювала спеціальні комісії. Загинув він 1835 року від кулі — у засідці, через зраду.

Що додає фольклор. Тут починається інша історія. Довкола Папської вежі фортеці, де тримали в'язня, живе повір'я: його душа перекинулася на гордого сокола, який досі мешкає в цих стінах. А в селі Карачківці 1955 року етнографи записали ще старіший сюжет — про те, як вагітна кріпачка оживила пораненого сокола краплею власної крові, і той провістив, що її син буде «братом соколам», літатиме без крил і битиме нечисту силу. Так, за легендою, і народився Устим.

Що кажуть скептики. Частина істориків нагадує: серед жертв нападів були й селяни середнього достатку, а сама постать значно складніша за героїчний образ. Він не був лише «благородним».

Красива легенда й тверезий документ тут не заперечують одне одного. Вони описують одну людину з двох боків. І саме в цьому — характер краю, який постійно перетворює своїх бунтарів на птахів.

Що сталося з Бакотою — «українською Атлантидою»?

Її затопили. Свідомо. Заради водосховища.

Колись Бакота була давньою столицею Пониззя — так у ХІІІ-ХІV століттях називали землі між Дністром і Південним Бугом. А над самим Дністром, у Білій горі, ще з ХІІ століття діяв Бакотський Михайлівський монастир — найдавніший печерний монастир Поділля.

Він проіснував близько трьохсот років. Про засновника сперечаються: туристична версія приписує обитель ченцеві Антонію з Києво-Печерської лаври, але напис на стіні печери називає іншого — ігумена Григорія. «Григорій воздвиг мѣсто се» — цей кириличний рядок пережив і монастир, і саме село.

А потім прийшла ГЕС. Через будівництво Дністровського гідровузла село виключили з облікових даних 1981 року. 1987-го вода досягла нинішнього рівня. А 1996-го обвал верхньої скелі Білої гори знищив основну масу печер разом із усипальницею та фресками ХІ-ХІІІ століть.

Сьогодні Бакота — це затока, оглядові майданчики й найкращі в краї заходи сонця. Її називають «українською Атлантидою». Образ красивий, але за ним — реальна втрата: місто й монастир, що пішли під воду. Не метафора. Факт.

Як війна змінила Хмельниччину після 2022 року?

Зробила з тилу — прифронтовий тил. Область далеко від лінії фронту, але не в безпеці.

• Прихисток для сотень тисяч. Хмельниччина прийняла величезну кількість переселенців і стала однією з небагатьох областей України, де населення, за оцінками 2019-2024 років, зросло. Сюди ж релокувався бізнес із прифронтових регіонів.
• Удари по «спокійному» краю. 29 березня 2022 року Хмельницький уперше зазнав ракетного удару. Тил перестав бути абстрактно безпечним.
• АЕС під прицілом. Восени 2023 року удари били по околицях Хмельницької АЕС у Нетішині. Питання ядерної безпеки з теоретичного стало цілком практичним. Атомне місто, збудоване довкола станції, живе в особливому режимі.

Паралельно триває тихіше життя: реставрація замків Кам'янця та Меджибожа, туризм як один із головних драйверів, локальні ініціативи на кшталт культурного простору довкола Бакоти, який разом створюють місцеві й переселенці. Ті, для кого чужа спершу земля поступово стає своєю.

Що встигнути побачити за одну поїздку?

Почніть не з обласного центру. Почніть із Кам'янця.

День перший — Кам'янець-Подільський. Стара фортеця, Старе місто, костел із мінаретом, Замковий міст над каньйоном. Не поспішайте — місту треба щонайменше день.

День другий — за інтересом. Любите історію — їдьте до Меджибожа: замок і місця Баал Шем Това. Шукаєте природу — вирушайте в Подільські Товтри, до Смотрицького каньйону або до Бакоти над Дністром.

Для родини найкраще працює зв'язка «фортеця плюс каньйон»: видовищно й не виснажливо. Для глибшої мандрівки закладайте третій день на менш очевидні замки — Сатанів над Збручем, Старокостянтинів, Жванець — і на скельні монастирі Подністров'я.

Печеру «Атлантида», Летичівський замок і сплав Дністром лишіть на другий візит. За раз усе не вмістити. Та це й на краще — буде куди повертатися.

FAQ: коротко про головне

Чому Хмельницьку область так назвали і коли? До 1954 року вона звалася Кам'янець-Подільською. Перейменували її 16 січня 1954-го на честь Богдана Хмельницького, одночасно з перейменуванням Проскурова на Хмельницький, до 300-річчя Переяславської ради.

Чи бував Богдан Хмельницький у місті Хмельницькому? Ні, ніколи. Гетьман у Проскурові не був. Поблизу, під Пилявцями, він 1648 року здобув велику перемогу — і цього вистачило, щоб через 300 років дати місту його ім'я.

Що обов'язково подивитися в області? Кам'янець-Подільську фортецю й Старе місто, костел із турецьким мінаретом, Меджибізький замок і могилу Баал Шем Това, Подільські Товтри та Бакоту над Дністром.

Чому Меджибіж — святе місце для хасидів? Тут похований Баал Шем Тов, засновник хасидизму, який прожив у Меджибожі останні двадцять років життя. До його могили їдуть паломники з усього світу.

Джерела й примітки

Офіційні та статистичні: портал «Децентралізація»; Довідник КАТОТТГ (код UA68000000000099709); Хмельницька обласна військова адміністрація; Головне управління статистики у Хмельницькій області.

Історичні та академічні: «Енциклопедія історії України» (Кам'янець-Подільський, Трипільська культура, Кармалюк); «Велика українська енциклопедія» (стаття «Бешт»); Ю. Сіцінський, «Місто Кам'янець-Подільський» (1895); праці О. Пламеницької; матеріали про Бакотський монастир (Винокур І., Горішній П.); Хмельницька ОУНБ.

Легенди й перекази: краєзнавчі публікації газети «Подолянин» і записи фольклору про Кармалюка (зокрема запис 1955 року в с. Карачківці); краєзнавчий портал k-p.net.ua; напис у Бакотському монастирі.

Сучасний контекст: аналітика OPORA; матеріали про удари по околицях ХАЕС (Радіо Свобода); оцінки динаміки населення (Центр економічної стратегії).

Потребує звірки перед передруком: точний текст Указу від 16 січня 1954 року (за першоджерелом — Відомості ВР УРСР); актуальні цифри населення на 2025-2026 роки (наявні — довоєнні оцінки); свіжі дати воєнних подій і стану Хмельницької АЕС. Приписувану Лесі Українці фразу «квітка на камені» свідомо не використано через непідтверджену атрибуцію.

Матеріал підготовлено на основі краєзнавчого, історичного та сучасного дослідження Хмельницької області станом на липень 2026 року. Легенди й перекази подано з чітким зазначенням їхнього статусу; жодного факту, дати чи цифри не додано поза перевіреними джерелами.

Посилання до тем статті

Матеріали для подальшого читання. Посилання відкриваються в новій вкладці.

• Державний історико-культурний заповідник «Межибіж»
• Національний природний парк «Подільські Товтри»
• Національний історико-архітектурний заповідник «Кам’янець»