Полтавщина: край подвійного дна, де кожен міф зустрічається з фактом

Полтавська область — це регіон у центрі Лівобережної України з центром у Полтаві, батьківщина Миколи Гоголя та Івана Котляревського, місце Полтавської битви 1709 року й столиця українського гончарства. Її головна особливість не в галушках і вишневих садках, а в тому, що майже кожен її гучний сюжет має друге дно: «російська перемога» під Полтавою виявляється сконструйованим імперським наративом, скіфський Гелон — науковою гіпотезою, а славетна піснетворка Маруся Чурай — постаттю на межі історії й легенди.

Річка, що дала місту ім'я, тече під асфальтом. Лтава — маленька притока Ворскли, від якої, за переважною версією, походить назва Полтави. Ще у XX столітті полтавці в ній купалися. Потім її забруднили, у народі прозвали негарним словом, а в 1950-х узяли в труби й пустили під землю. Тепер вона тече в кам'яному колекторі вздовж вулиці Небесної Сотні — невидима праматір міста, повз яку щодня проходять люди, які й не здогадуються про її існування.

У цьому весь характер краю. Те, що на поверхні, — ще не вся правда.

Область лежить на пологих лісостепових пагорбах, розкреслених річками Сула, Псел і Ворскла. Вона велика — майже 28,7 тисячі квадратних кілометрів — і межує аж із сімома сусідками: Харківською, Сумською, Черкаською, Кіровоградською, Дніпропетровською, Запорізькою та Київською. Її центр, Полтава, уперше з'являється в літописі під 1174 роком. Її села дали світові Гоголя. А її поле стало місцем однієї з найбільш міфологізованих битв в історії Східної Європи.

І майже кожен із цих сюжетів існує у двох версіях — тій, що для туристів, і тій, яку по крихтах відновлюють історики.

Що варто знати про Полтавщину за 30 секунд

• Перша письмова згадка — 1174 рік, Іпатіївський літопис, під назвою Лтава.
• Полтавська битва сталася 8 липня (27 червня) 1709 року; наратив про «героїчну оборону фортеці» історики вважають пізнішим імперським конструктом.
• Микола Гоголь народився 1809 року у Великих Сорочинцях; звідси ж, із Полтави, починається нова українська література Івана Котляревського.
• Більське городище — величезна пам'ятка скіфської доби (близько 4400 га), яку низка дослідників ототожнює з описаним Геродотом Гелоном.
• Опішня — визнана столиця українського гончарства з Національним музеєм-заповідником (заснований 1986 року, понад 60 тисяч експонатів).
• Решетилівка відома вишивкою «білим по білому» та рослинним килимарством — обидві традиції в Національному переліку нематеріальної культурної спадщини (2017 і 2018 роки).
• Адміністративний устрій: 4 райони (з 2020 року) та 60 територіальних громад.
• Економіка: один із лідерів України з видобутку природного газу й газового конденсату; головний промисловий центр — Кременчук.

Звідки походить назва «Полтава» і що таке скіфський Гелон?

Задовго до слов'ян ці землі були лісостеповим порубіжжям Скіфії. Головний свідок тієї доби — Більське городище на межі нинішніх Полтавської та Сумської областей. Його масштаб важко вкласти в голову: площа близько 4400 гектарів, вали завдовжки понад 33 кілометри. Це в кілька разів більше за територію стародавнього Вавилону.

Ще у XX столітті археолог Борис Шрамко припустив, що саме Більське — це описане Геродотом дерев'яне місто Гелон у землі будинів. Ідея красива, і заповідник «Більськ» активно її просуває — зокрема через щорічний «Гелон-фест». Але тут потрібна чесність. Ототожнення Більська з Гелоном — наукова гіпотеза, а не встановлений факт. Городище цілком реальне й досліджене. Суперечка триває саме навколо його імені.

Із назвою самого обласного центру історія не простіша. У добу Русі тут проходив південний рубіж Переяславського князівства — лінія оборони проти кочового Степу. Уздовж Ворскли й Сули ставили городища й насипали вали. Одне з таких укріплень, Лтава, і потрапило в Іпатіївський літопис під 1174 роком: новгород-сіверський князь Ігор Святославич, переслідуючи половців, «переїхав Ворсклу оу Лтави».

Звідси й найпоширеніша версія назви міста — від річечки Лтави, «по-Лтаві». Вона переважна, але не єдина: є й гіпотеза про іраномовне, скіфсько-сарматське коріння гідроніма, яку висловлював ще історик XIX століття Микола Арандаренко. А от популярну «булгарську» історію про давнє поселення «Балтавар» варто згадувати з осторогою — вона спирається на джерело, яке фахівці вважають неавторитетним.

Чому Полтавщину називають серцем Гетьманщини?

XVII-XVIII століття зробили край центром козацької України. Тут стояли Полтавський, Миргородський, Лубенський, Гадяцький козацькі полки. Тільки не варто плутати: історичний козацький Полтавський полк територіально не збігається із сучасним районом.

У 1619 році княгиня Раїна Могилянка-Вишневецька заснувала під Лубнами Мгарський Спасо-Преображенський монастир — майбутню перлину українського бароко. З ним пов'язана легенда, яку переповів навіть Тарас Шевченко в повісті «Близнюки»: нібито місце для обителі княгині вказали янголи уві сні. Монастир підтримували гетьмани Самойлович і Мазепа. Тут якийсь час був ченцем син Богдана Хмельницького Юрій. Тут поховані два константинопольські патріархи. А ще ці стіни пам'ятають криваве ХХ століття — у серпні 1919 року більшовики розстріляли монастирську братію на чолі з ігуменом.

Сусідні Лубни бережуть іншу історію — про скарби Яреми Вишневецького, жорстокого магната й сина тієї самої благочестивої Раїни. Переказ каже: коли 1648 року козаки Максима Кривоноса взяли замок, князь утік, покинувши багатства, а таємний хід до Сули повстанці знайшли й підпалили. Скарбів не знайшли досі. Тут варто розділяти надвоє. Облога й руйнування замку — задокументований факт. А захований скарб — класична легенда про багатства, яких ніхто не бачив.

Хто насправді переміг під Полтавою 1709 року?

І ось кульмінація краю.

8 липня (27 червня) 1709 року під Полтавою союзні війська шведського короля Карла XII, гетьмана Івана Мазепи та кошового Костя Гордієнка зазнали поразки від армії московського царя Петра I. Для України наслідком стала військова окупація й поступова ліквідація автономії Гетьманщини.

Але найцікавіше — не сама битва, а те, як її переписали. Наратив про «героїчну 87-денну оборону Полтавської фортеці» комендантом Келіним, який нібито відбивав відчайдушні шведські штурми, походить не з документів 1709 року. Його джерело — белетризований «Дневник Алексея Келина», що його аж у середині XVIII століття написав петербурзький літератор Петро Крьокшин. Сучасний історик Павло Кротов детально розібрав цей твір і розвінчав більшість «фактів» облоги, назвавши Крьокшина «петербурзьким сочинителем». Дослідники з Українського інституту національної пам'яті наголошують: справжньою метою шведів було змусити московську армію до генерального бою, а не взяти місто штурмом.

Пропагандистську машину запустив особисто Петро I — одразу після битви. У листах він називав перемогу «неслыханною викторией» і докладав чималих зусиль, щоб переконати Європу у своєму воєнному генії. Так Полтава на два з половиною століття перетворилася на символ «російської військової слави» — статус, який місто нині демонтує.

Що при цьому цілком реальне — то це підземна війна під час облоги. Шведи вели підкопи й закладали міни, оборонці рили зустрічні ходи, і в затоплених весняними водами підземеллях справа доходила до рукопашних. Про це відомо завдяки дослідженням полтавської краєзнавиці Віри Жук.

Які місця розкривають справжню Полтавщину?

• Поле Полтавської битви. Не просто меморіал, а найкраще місце, щоб побачити головний нерв краю: як імперський міф стикається з роботою істориків і як пам'ять буває сконструйованою.
• Полтава. Місто з тисячолітньою історією й батьківщина Котляревського. Тут під асфальтом тече схована Лтава, тут стоїть пам'ятник Марусі Чурай, тут із пародії на Вергілія почалася нова українська література.
• Більське городище. Скіфська «столиця» на лісостеповій Ворсклі, що ламає стереотип, ніби скіфи жили лише на півдні України.
• Диканька. Селище, назавжди зрощене з Гоголем і родом Кочубеїв. Тут ростуть знамениті Кочубеївські дуби, під найстарішим з яких, за переказом, таємно зустрічалися Мазепа й Мотря Кочубей.
• Великі Сорочинці та Гоголеве. Батьківщина письменника, місце знаменитого Сорочинського ярмарку й родинна садиба Гоголів.
• Мгарський монастир та Лубни. Бароковий ансамбль над Сулою й найдавніше місто краю з його підземними легендами.
• Опішня й Решетилівка. Два полюси народного мистецтва — гончарство та вишивка з килимарством.
• Миргород. Гоголівський топонім і водночас відомий бальнеологічний курорт на тихому Хоролі.

Які легенди Полтавщини правдиві, а які — вигадка?

Полтавщину не зрозуміти без її переказів. Але читати їх варто з чіткими мітками статусу — бо саме тут найлегше видати одне за інше.

• Гелон — наукова гіпотеза Бориса Шрамка. Городище реальне; ім'я — під питанням.
• Мазепа й Мотря під дубами Диканьки — переказ. Дуби справжні, їм по кілька століть, і роман гетьмана з донькою генерального судді теж історичний: збереглося їхнє листування. А от «саме під цим дубом» — уже легенда.
• Скарби Яреми Вишневецького — легенда. Облога замку 1648 року була, скарб — ні.
• Янголи над Мгарем — літературна легенда, зафіксована Шевченком; сам монастир і його засновниця цілком історичні.
• Захована Лтава — навпаки, факт із переказовим шлейфом. Річку справді сховали в колектор, а от романтичні деталі минулого спираються на спогади старожилів.
• «Героїчна оборона» 1709 року — головний приклад того, як переказ підмінює факт. Це не легенда народу, а свідомо сконструйований імперський міф, який демонтують сучасні історики.

Окремо — те, чого не варто переповідати як факт без сильнішої бази: «булгарський» Балтавар, історія про підземне «містечко» з восьми печер під Диканькою, твердження про «домонгольський» вік Мгаря. Це матеріал радше для критичного розбору, ніж для впевнених заяв.

Чому Маруся Чурай — головна загадка краю?

Микола Гоголь народився 1809 року у Великих Сорочинцях — і залишається головним культурним магнітом Полтавщини. Але важлива деталь: Гоголь був не лише генієм прози, а й свідомим збирачем полтавського фольклору. Відьми, чорти й зачаровані свитки його «Вечорів на хуторі біля Диканьки» мають цілком реальне народнопоетичне коріння, яке він художньо переплавив.

Іван Котляревський із Полтави відкрив нову українську літературу своєю «Енеїдою» та «Наталкою Полтавкою». Він же вставив у «Наталку Полтавку» пісню «Віють вітри, віють буйні», яку традиційно приписують Марусі Чурай.

А Маруся Чурай — це окрема історія, у якій край сам себе перевіряє. Напівлегендарна піснетворка доби Хмельниччини, якій приписують «Ой не ходи, Грицю», «Засвіт встали козаченьки», «Віють вітри». Її історичність — предмет наукової дискусії ще з 1960-х: музикознавець Леонід Кауфман доводив, що вона існувала, а фольклорист Григорій Нудьга вважав її літературною легендою, оформленою у XIX столітті. Документів немає. Парадокс краю вміщується в одну постать: пісні, які, можливо, написала неіснуюча дівчина, співає вся Україна.

Найточніше про це сказала Ліна Костенко, чий історичний роман у віршах «Маруся Чурай» зробив полтавську легенду класикою. Устами козака Івана Іскри поетеса кинула рядок, який давно живе окремо від роману:

«Ця дівчина не просто так, Маруся. / Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа».

Костенко тут не сперечається з істориками про дати. Вона пояснює, чому суперечка про існування Марусі другорядна: незалежно від документів, ця постать стала способом, у який край проговорює сам себе.

Крізь усю історію Полтавщини проходить Іван Мазепа — ктитор Мгаря, герой диканського переказу, один із лідерів у трагічному 1709-му. А поруч — мати й син, Раїна Могилянка-Вишневецька та Ярема Вишневецький: благочестива меценатка й жорстокий магнат, дві полярні грані магнатської доби Лубенщини. Полтавщина дала також Григорія Сковороду з Чорнухів, художників Дмитра Левицького й Володимира Боровиковського, Панаса Мирного, співачку Раїсу Кириченко.

Чим уславилася Полтавщина в народному мистецтві?

Якщо є щось, що край віддав українській культурі в матеріальній, відчутній на дотик формі, — це гончарство й ткацтво.

Опішня з кінця XIX століття по праву зветься гончарною столицею України. Тут, на місці ще скіфського й пізніше слов'янського городищ, здавна ліпили високомистецький посуд. Сьогодні тут працює Національний музей-заповідник українського гончарства — один із найбільших спеціалізованих музеїв гончарства у Східній Європі. Його заснували 1986 року; територія перевищує 20 гектарів, а колекція налічує понад 60 тисяч експонатів. До заповідника входять і меморіальні садиби відомих опішнянських гончарів — родини Пошивайлів, Олександри Селюченко.

Решетилівка — другий полюс народного мистецтва. Місцева вишивка «білим по білому» та рослинне килимарство внесені до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України — у 2017 і 2018 роках відповідно, з прицілом на списки ЮНЕСКО. Решетилівські килими впізнають за характерними квітковими орнаментами.

І, звісно, галушки — гастрономічний символ, що намертво зрісся з образом Полтави. Це радше елемент культурного бренду, ніж історичний факт. Але саме так локальна кухня стає частиною ідентичності.

Характер краю — лісостеповий, спокійний, ґрунтовний. Не драматична гірська природа й не сувора степова широчінь, а м'яка серединна Україна, де пасторальність — не слабкість, а фон для глибини.

Яка природа й ландшафт Полтавської області?

Полтавщина — край річок, і всі вони належать басейну Дніпра. Головні артерії — його ліві притоки: Псел (близько 350 км у межах області), Ворскла (близько 226 км) і Сула (близько 213 км). На південному заході область прилягає до самого Дніпра, зарегульованого Кременчуцьким і Кам'янським водосховищами.

Клімат помірно континентальний: тепле літо із середньою липневою температурою близько +21 °C і не надто сувора зима. Річкова сітка густіша на півночі.

Заповідних територій багато — десятки заказників і пам'яток природи. Серед знакових — регіональний ландшафтний парк «Диканський» з Кочубеївськими дубами, Бузковим і Ялиновим гаями, Парасоцьким лісом; національні природні парки «Нижньосульський» у пониззі Сули та «Пирятинський» уздовж Удаю; Устимівський дендропарк, закладений ще наприкінці XIX століття.

Природа тут не декорація. Саме високі береги Сули й Ворскли колись визначили лінію княжої оборони, а річкові долини задали характер розселення й господарства. Географія краю — це, по суті, його перша історія.

Як живе Полтавщина сьогодні?

Сучасна Полтавщина складається з двох, на перший погляд несумісних, половин: глибокого аграрного тилу й потужної промисловості.

Це один із головних нафтогазовидобувних регіонів країни: до повномасштабного вторгнення область забезпечувала значну частку загальнодержавного видобутку природного газу й газового конденсату. Промислове серце — Кременчук із нафтопереробним заводом, автозаводом «КрАЗ» і Крюківським вагонобудівним заводом. Поряд, у Горішніх Плавнях (до 2016 року — Комсомольськ), працює гірничо-збагачувальний комплекс.

Війна після 2022 року не оминула край. Область лежить поза зоною безпосередніх боїв, але зазнала ракетних ударів. Найтрагічніший — атака на торговельний центр «Амстор» у Кременчуці 27 червня 2022 року, коли загинула 21 людина. Постраждали й ключові енергетичні об'єкти. Водночас край став тилом і прихистком для внутрішньо переміщених осіб.

А паралельно триває інша, тиха робота — переосмислення власної пам'яті. Полтава поступово скидає нав'язаний статус «міста російської військової слави»: демонтуються імперські символи, а Полтавська битва переосмислюється не як «тріумф», а як національна трагедія й водночас наочний урок про те, як працює пропаганда.

Як спланувати подорож Полтавщиною?

Логічна відправна точка — Полтава: історичний центр, місця Котляревського, пам'ятник Марусі Чурай. Звідси зручно робити радіальні виїзди.

Тим, хто любить історію, — поле Полтавської битви з новим, критичним поглядом на «оборону», Мгарський монастир, Лубни, Більське городище. Тим, хто йде за літературою, — «гоголівське коло»: Великі Сорочинці, Гоголеве, Диканька, найкраще приурочене до Сорочинського ярмарку. Тим, кому цікаві ремесла, — Опішня й Решетилівка в один маршрут. Для родинного відпочинку — курорт Миргород і природні парки над Сулою та Ворсклою. А на другий візит лишіть малі міста з власними історіями: Гадяч, Пирятин, Хорол, тихий Устимівський дендропарк.

Придивіться уважніше до цього краю — і побачите, як усе було насправді. У цьому й полягає його головна суперсила: перетворювати життя на культуру — пісню, прозу, кераміку — і не боятися перевіряти власні міфи.

Часті запитання про Полтавську область

Чим відома Полтавська область? Це батьківщина Гоголя й Котляревського, місце Полтавської битви 1709 року, столиця українського гончарства (Опішня) та осередок вишивки й килимарства (Решетилівка). Водночас це один із головних нафтогазовидобувних регіонів України.

Що не так із «героїчною обороною» Полтави 1709 року? Сучасні історики, зокрема Павло Кротов і дослідники Українського інституту національної пам'яті, показують, що образ відчайдушної оборони фортеці походить із белетризованого джерела середини XVIII століття, а не з документів. Це елемент російської історичної пропаганди.

Більське городище — це справді Гелон Геродота? Це наукова гіпотеза, яку висунув археолог Борис Шрамко. Саме городище реальне й досліджене, але його ототожнення з описаним Геродотом Гелоном не є доведеним фактом.

Чи існувала Маруся Чурай насправді? Питання відкрите. Одні дослідники вважають її реальною полтавкою XVII століття, інші — літературною легендою, оформленою у XIX столітті. Документальних свідчень немає, але її образ став частиною культурної ідентичності краю.

Посилання до тем статті

Матеріали для подальшого читання. Посилання відкриваються в новій вкладці.

• Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному
• Державний заповідник «Поле Полтавської битви»
• Історико-культурний заповідник «Більськ»