Житомирщина: земля древлян, яка тисячу років не здається

Житомирська область — це історичне серце древлян, найупертішого зі східнослов'янських племен, зі столицею в Іскоростені (нинішній Коростень), де 945 року вбили київського князя Ігоря. Сьогодні це «каменярська столиця» України, батьківщина Лесі Українки та Сергія Корольова й край, чия північ прийняла на себе чорнобильський удар — територія, весь характер якої вкладається в одне слово: опір.

Рік. Цілий рік княгиня Ольга не могла взяти одне поліське місто.

За «Повістю минулих літ», військо київської княгині стояло під Іскоростенем усе літо — і місто трималося. Його захисники добре знали, на що приречені: це вони вбили Ігоря, коли той удруге прийшов по данину, і пощади після здачі не буде. Тож билися до останнього. Літопис вкладає в їхні вуста тверду відповідь київському посольству: «Мужа твого ми убили, бо був твій муж, як вовк, розкрадав і грабував, а наші князі добрі». Це, звісно, не стенограма, а репліка, записана через два століття після подій. Та вона точно передає інтонацію, з якою тут говоритимуть із центральною владою ще не раз.

Іскоростень — це сучасний Коростень на півночі Житомирської області. Тисячу років тому тут стояла столиця древлян, племінного союзу, що опирався Києву впертіше за сусідів. А тепер — інша картина на тій самій землі. Покинуті хати. Поля, яких більше не орють. Ліс, що поволі забирає садиби. Це Народиччина, північ області, накрита чорнобильським цезієм 1986 року. І заповідник, який 2009-го створили на цих відселених землях, назвали — без краплі іронії, просто за історичною назвою краю — «Древлянський».

Один топонім замкнув тисячу років. Земля, що колись горіла від вогню Ольги, через десять століть дістала свою найтихішу рану — і знову лишилася древлянською.

Оце і є Житомирщина, якщо дивитися глибше за мапу. Не поліська глушина з путівника, а древній форпост, який тисячу років не здавався — і тисячу років за це платив.

Хто такі древляни і чому Ольга палила їхню столицю?

Древляни жили на Поліссі у VI-X століттях. Їхня земля тяглася від Прип'яті на півночі до Тетерева на півдні, а головними містами були Іскоростень (Коростень), Вручий (Овруч), Малин і Микгород (Радомишль). Окреме князівство з власним центром і, як на ті часи, розвиненим самоврядуванням. Києву воно корилося неохоче.

Розв'язка настала 945 року. Коли Ігор удруге з'явився під Іскоростенем вимагати данину, князь Мал підняв місто. Дружину розбили, князя вбили. Далі — літописна історія помсти: чотири розправи, що піднімаються від поодинокої до масової, і врешті рік облоги й спалення столиці. Тут треба відділити ядро від оболонки. Облога й падіння міста мають історичне підґрунтя. А знаменитий сюжет із голубами й горобцями, до чиїх лапок Ольга нібито прив'язала запалені віхті, дослідники відносять до мандрівних фольклорних мотивів — він трапляється в сагах різних народів. Це літопис. Не протокол.

Від Іскоростеня лишилися чотири городища на високих гранітних берегах річки Уж. Народна пам'ять садовить на одне з них замок князя Мала; археологія обережніша — говорить лише про давні укріплення VI-X століть. Сьогодні над містом стоїть пам'ятник Малу, якого древляни, за переказом, звали «пастухом землі древлянської», а на острові Ужа — статуя Ольги з купальнею. Скелі над річкою прозвали «маленькою Швейцарією». Радше в туристичному запалі, ніж у наукових довідниках — але сам краєвид того вартий.

Чому Житомирщину називають «каменярською столицею»?

.

Область стоїть на Українському щиті, і ця геологічна випадковість зробила її головним постачальником каменю для всієї країни: за офіційними даними, тут видобувають близько 74,6% облицювального каменю України — граніт, лабрадорит, габро. Червоний граніт Лезниківського родовища добувають ще з 1898 року. Головинський лабрадорит із перламутровим полиском іде на експорт до ЄС і на Близький Схід. У Коростишеві камінь давно перестав бути просто матеріалом — місцеві каменерізи роблять із породи форму й символ.

Ця «кам'яність» тягнеться корінням у глибину віків. Після падіння Іскоростеня осердям краю став Вручий — сучасний Овруч. Тут добували рідкісний рожевий шифер, пірофіліт: з нього робили пряслиця й оздоблення, і возили далеко за межі землі ще за Київської Русі. А ще Полісся довго плавило залізо з болотних руд — і до того, як з'явилися Кривбас і Донбас, було одним із головних постачальників металу Східній Європі. Наочна поправка до образу «глухого лісового краю»: тут працювала своя рання металургія.

Хто хоче побачити цей камінь зблизька, їде у Хорошів, до Музею коштовного і декоративного каміння. Його головний експонат вражає навіть тих, хто до мінералів байдужий:

• Друза чорного моріону вагою 361 кілограм — один із найбільших подібних зразків, що одразу підкорює масштабом.
• «Літотека» українських порід — граніти, лабрадорити, габро, мармур у природному вигляді, до обробки.
• Кристали Волинського родовища — кварц, топаз, берил, які мають не лише естетичну, а й наукову цінність.

А ще один слід каменярства став несподіваним краєвидом. Коростишівський каньйон — це затоплений гранітний кар'єр зі скелями над водою. Промислова виробітка, яку природа й час перетворили на місце, куди повертаються знову.

Чому Бердичів звали «Волинським Єрусалимом»?

За сорок кілометрів від Житомира стоїть місто, у якому три віри вмістилися в кілька кварталів.

За доби Речі Посполитої тут, на землях родини Тишкевичів, з'явився замок, який 1630 року перейшов ордену Босих Кармелітів. Так народився кляштор — монастир-фортеця, що згодом став головною святинею римо-католиків України. Він обороняв не самих ченців, а й усе місто; остання його облога сталася 1768 року, і, за переказом, ядра досі стирчать у мурах. Красива легенда пояснює появу монастиря обітницею, яку Тишкевич нібито склав, урятувавшись із татарського полону. Документально підтверджене інше — сам факт дарування замку.

Наприкінці XVIII століття Бердичів зробився ще й хасидським центром. 1785 року рабином сюди прийшов Леві-Іцхак бен Меїр — один із найбільших цадиків доби, «адвокат єврейського народу», автор книги «Кдушат Леві». Йому приписують молитву, у якій він кличе до відповіді самого Бога — за суворість до євреїв. Його могила донині лишається місцем паломництва хасидів з усього світу; за значенням для них вона поступається в Україні хіба що могилі Нахмана в Умані. До Другої світової майже 38-40% населення міста складали євреї — звідси й прізвисько «Волинський Єрусалим».

І тут-таки, у костелі Святої Варвари, 1850 року вінчався Оноре де Бальзак із поміщицею Евеліною Ганською — після сімнадцяти років листування й кількох років, які він прожив у її маєтку у Верхівні. Джерела досі сперечаються про точну дату: 2 чи 14 березня. Сам письменник тоді писав друзям: «Я взяв шлюб з єдиною жінкою, котру кохаю ще більше, ніж раніше, і кохатиму до самої смерті». За кілька місяців Бальзака не стало. Останнє щастя свого життя він знайшов — і майже одразу втратив — тут, у поліському місті. А ще Бердичів — батьківщина Юзефа Коженьовського, якого світ знає як Джозефа Конрада, класика англійської літератури.

2025 року кляштор і костел Святої Варвари офіційно внесли до Держреєстру пам'яток національного значення.

Що сталося з єврейською громадою Бердичева?

Двадцяте століття стерло «Волинський Єрусалим» за кілька тижнів.

Бердичівська трагедія вересня 1941 року стала одним із перших масових актів винищення євреїв на окупованих теренах — раніше за Бабин Яр. За переписом 1939 року в місті жили 23 266 євреїв, майже 38% населення; з припливом біженців улітку 1941-го їх могло бути до 25-26 тисяч. Лише 15 вересня 1941-го біля аеродрому поблизу нинішніх Романівки й Любомирки за один день розстріляли понад 12 тисяч людей із гетто. За даними повоєнної Надзвичайної державної комісії, у десяти братських могилах довкола міста поховано понад 18 тисяч мирних жителів. Громада, що століттями жила тут, за словами очевидців, «як у своїй країні», зникла майже цілком.

Слід цієї втрати — усюди. Хоральну синагогу, одну з перших у Російській імперії, за радянських часів перетворили на рукавичну фабрику. Кляштор побував антирелігійним музеєм. Історія Бердичева — і про те, що вціліло, і про те, чого вже не повернути.

Де народилася Леся Українка — і до чого тут Залужний?

У Звягелі. Місті, яке дало Україні двох незламних із різницею у сто років.

Тут 13 (25) лютого 1871 року в родині Косачів народилася Лариса — майбутня Леся Українка. Її будинок-музей стоїть у «домі Окружків», де вона з'явилася на світ; поруч б'є «Лесине джерело», а над Случчю бовваніють руїни замку Острозьких. З поліського дитинства вона винесла не лише спогади. За свідченням її сестри й першої біографині Ольги Косач-Кривинюк, «звягельський період свого життя Леся згадувала завжди як щось найпрекрасніше». Саме поліський ліс, з його мавками й лісовиками, дав матеріал для «Лісової пісні».

Родина Косачів була справжньою кузнею культури. Мати, письменниця Олена Пчілка, стала першою жінкою — членкореспондентом Української академії наук. Брат Михайло — науковцем. Сестра Ольга — хранителькою родинного архіву.

А в тому ж Звягелі народився Валерій Залужний — головнокомандувач ЗСУ у 2021-2024 роках. Одне невелике поліське місто дало країні і символ культурного спротиву, і воєначальника найбільшої війни століття. Такої рими не вигадаєш.

Місто, до речі, довго носило чуже ім'я. Історичну назву Звягель Катерина II стерла 1795 року, перейменувавши його на Новоград-Волинський. 16 листопада 2022 року Верховна Рада повернула місту питому назву — те, що забирала імперія, повертала держава.

Які ще видатні постаті пов'язані з краєм?

Житомир тримається на двох іменах, що вийшли з однієї гімназійної традиції.

• Сергій Корольов народився тут 1907 року. Батько практичної космонавтики, людина, з якої, за місцевим висловом, «з гранітних східців Житомира почав свій шлях у безсмертя академік Корольов».
• Володимир Короленко народився в Житомирі 1853-го. Письменник-гуманіст, який не побоявся публічно виступити проти більшовицького терору.
• Іван Огієнко (митрополит Іларіон), уродженець Брусилова, зробив українську мову й переклад Біблії справою життя.
• Максим Рильський провів дитинство в поліській Романівці — і proніс вірність цьому селу через усю поезію.

Кожен із них — не просто «народився тут». Кожен — ключ до окремої грані краю: науки, гуманізму, мови, слова.

Що подивитися на Поліссі, окрім міст?

Полісся — це інший шар Житомирщини. Лісовий, болотяний, міфологічний.

Соснові бори, верхові болота, поліські говірки й жива демонологія, з якої виросла «Лісова пісня». Тут ще пам'ятають знахарів і замовляння. У надрах залягає «сонячний камінь» бурштин — щоправда, сьогодні ця тема має й тіньовий бік нелегального видобутку, і романтизувати її не варто.

Найсильніша поліська легенда лежить серед лісу на Олевщині, біля Рудні-Замисловицької. Це Камінне село — скупчення велетенських валунів. Наука пояснює їх давніми геологічними процесами Полісся. Народна легенда — інакше: колись тут стояло справжнє село, яке за гріхи (за однією з версій — за неповагу до Перуна під час весілля) обернулося на камінь. Обидві версії уживаються в одному просторі, і саме ця подвійність робить місце сильним. Тут не треба обирати між геологією й міфом. Вони тримаються поруч.

Дику природу краю бережуть два заповідники, що розповідають дві різні історії. Поліський природний (з 1968 року) — про майже незаймане болотяне середовище на півночі. «Древлянський» (з 2009-го) — про землю, з якої пішли люди, і про природу, що мовчки бере своє назад. Стоїш серед відселених полів Народиччини — і чуєш переважно вітер.

Що з Житомирщиною зараз?

Прикордоння з Білоруссю, яке тисячу років тому робило край першою лінією, знову зробило його першою лінією. 24 лютого 2022 року одні з перших ударів прийшлися по військовому аеродрому Озерне під Житомиром. На межі з Київщиною, у Народицькій та Малинській громадах, велися бої, а кілька сіл Народиччини на певний час опинилися під окупацією — згодом їх звільнили. Історія повторила саму себе з моторошною точністю: та сама північ, той самий рубіж.

Демографічно край меншає, як і більшість країни. Останні надійні дані Держстату — станом на 1 січня 2020 року, коли в області налічувалося 1 208 212 осіб; після 2022-го точних цифр немає, бо повномасштабного перепису не проводили. Прикордоння визначило й повоєнну економіку: область стала тиловим центром для переселенців, але саме близькість до кордону стримала релокацію бізнесу — сюди перемістилося менше компаній, ніж у глибші тилові регіони. Каменедобувна галузь тримається — лабрадорит і габро з тутешніх кар'єрів ідуть на експорт.

А поряд іде повільна робота пам'яті. Відновлюється туристичний маршрут «Від Франції до України» слідами Бальзака. Повернення назви Звягель стало частиною ширшого деколонізаційного руху, який на Житомирщині почався рано: мораторій на російськомовний культурний продукт облрада ухвалила ще 2018 року — задовго до того, як це стало загальним трендом.

Як спланувати поїздку Житомирщиною?

Логічна вісь однієї-двох поїздок — Житомир → Бердичів → Звягель → Коростень. Чотири різні обличчя області: губернське місто з гімназійною історією, багатоконфесійний Бердичів, «Лесин» Звягель і древній Коростень.

• Тим, хто любить історію: городища Коростеня над Ужем, кляштор і костел Бердичева, руїни звягельського замку Острозьких. Овруч — для глибшого занурення в княжу добу.
• Тим, хто шукає природу: Коростишівський каньйон, скелясті береги Тетерева, Поліський заповідник. Камінне село на Олевщині — де геологія й легенда тримаються за руки.
• Для родинної поїздки: музей каміння в Хорошеві з велетенськими мінералами, Древлянський парк у Коростені, музей космонавтики в Житомирі.
• Для другого візиту: Верхівня з маєтком Ганських, віддалене Полісся Овруччини і — з тактом — Народиччина, де видно ціну, яку край досі платить.

FAQ: Часті запитання про Житомирщину

Де насправді народилася Леся Українка? У Звягелі (у 1795-2022 роках місто називалося Новоград-Волинський) на Житомирщині, 13 (25) лютого 1871 року. Там працює її літературно-меморіальний музей.

Іскоростень і Коростень — це одне місто? Так. Іскоростень — це давня назва сучасного Коростеня, столиці древлян, де 945 року вбили князя Ігоря. Його не слід плутати з Коростишевом — це інше місто області.

Чому Житомирщину помилково вважають частиною Волині? Бердичів звали «Волинським Єрусалимом», а Звягель входив до Волинської губернії Російської імперії. Але це спадщина адміністративного поділу імперії, а не історичної Волині як окремої землі.

Як область пов'язана з Чорнобилем, якщо станція в іншому регіоні? Сама АЕС розташована в Київській області, проте радіоактивне забруднення 1986 року найдужче накрило північ Житомирщини — Народицький та Овруцький райони. На відселених землях 2009 року створили заповідник «Древлянський».

Посилання до тем статті

Матеріали для подальшого читання. Посилання відкриваються в новій вкладці.

• Національний музей космонавтики імені Сергія Корольова
• Літературно-меморіальний музей Лесі Українки у Звягелі